Як навчитися грі на гітарі самостійно: покроковий план

Я думаю, ви погодитесь зі мною: всі знають, що треба займатися. Якщо ти хочеш грати, а тим більше грати класно, треба займатися. Але, чесно кажучи, майже ніхто не знає, як саме.

Звісно, якщо ти вже пробував грати, у тебе, мабуть, є щось на кшталт системи. Але скоріше за все це такий собі суперхаос. І в цій статті я розповім, як цю систему побудувати самостійно і чому насправді це не складно.

Помилка перша: дивитися відео і нічого не робити

Я зазвичай відкриваю YouTube. Скоріше за все ви робите так само. Вбиваєш «гітара», «як грати на гітарі», і знаходиш собі 150 відео. Дивишся, дивишся, і все.

Якщо казати не про гітару: я свого часу хотів навчитися робити трюки на скейті. Скейт у мене вже був, але я чомусь цілий місяць просто дивився відео. Замість того щоб піти й спробувати вже першого дня, я дивився відео. І впіймав себе на тому, що прогресу немає. Здавалося б, ти ж стільки всього подивився, як це може бути? А прогресу немає.

Буває страшно наважитися на перший крок, хоча нічого поганого тобі за це не буде. І це трапляється тому, що ми не відчуваємо в собі сили, або знаходимо 350 тисяч відмовок: немає часу, я зайнятий. Хоча по факту 10–15 хвилин є у всіх. Це питання пріоритетів.

Самостійне навчання не дорівнює безсистемному

Є така думка: якщо я навчаюся сам, то це обов'язково буде погано, обов'язково не буде системи. Насправді цю систему самостійно може вибудувати кожен. Реально кожен.

Звісно, ти не побудуєш її за один день. Якщо ти щойно взяв гітару і подивився 150 відео, програму ти ще не збудуєш. Тобі треба вже щось пограти, мати якийсь досвід, і потім ти зможеш це зробити.

Помилка друга: грати лише вправи або лише пісні

Є категорія людей, які грають лише вправи. Логіка така: спочатку я зроблю всі вправи, вивчу всі вправи, витрачу на це пів року, рік, мільйон років, натренуюся на вправах, і тоді вже все.

А є люди, які відкидають усі вправи: «я буду вчити лише пісні, тільки пісні». Думаю, таких людей більше. І насправді це кращий шлях: краще вже вчити й грати тільки ті пісні, які ти плануєш грати. Але це не найефективніший шлях, якщо ти хочеш за той самий вкладений час навчитися грати краще.

Проблема першого підходу в тому, що ти граєш вправи, вправи, вправи, і незрозуміло навіщо. В ідеалі вправа не має бути просто вправою. Вправа має бути прив'язана до пісні, до композиції, до мелодії, яку ти або вже граєш, або плануєш зіграти вже завтра.

Мій улюблений спосіб: роби вправи з пісні

Це той тип навчання, який я найбільше люблю і який показую всім іншим. Я беру пісню і роблю з неї вправи.

Наприклад, на початку композиції є слайд. Я хочу його зіграти, але він у мене не виходить. І замість того щоб по колу сидіти й програвати всю композицію від початку до кінця, я зупиняюсь на слайді. Окей, слайд. А чому б мені не пограти просто слайд? Зроблю його не тільки на цьому акорді, хай буде ще якийсь інший акорд. Або той самий акорд, але з іншого ладу, на тон вище. Зроблю цей слайд угору.

Я не буду програвати всю композицію, я собі придумаю вправу. А ще краще: наступні три дні, може тиждень, може два тижні я періодично братиму цю штуку і щось із неї придумуватиму. Роблю сьогодні, роблю завтра, роблю післязавтра, до того моменту, поки вона не стане моєю. Все, це моє, я знаю, що я це зіграю. Звісно, ніхто не застрахований від помилок, але хоча б 9 разів із 10 воно має звучати.

І це буквально перша мілісекунда композиції. Далі у мене не виходить перейти на другий акорд. Я беру ці два акорди, і тепер це моя вправа. Все, ці два акорди. На кожному тренуванні я їх собі «запихую» або додаю до них третій акорд. Так можна розібрати буквально кожен маленький шматочок і зробити з нього вправу, замість того щоб робити вправи заради вправ.

Помилка третя: «накопичувач»

Є ще така категорія людей, назву їх накопичувачами. Це люди, у яких є 20, 30 чи 40 хвилин матеріалу, скількись пісень вивчили. І все, що вони роблять із гітарою: беруть інструмент і програють, причому часто в одному й тому самому порядку, всі свої пісні.

Ось це зайняло пів години, а в тебе й було пів години або 40 хвилин. І ти такий: програв усю свою концертну програму, прогнав. А потім думаєш: «У мене ще п'ять хвилин є, чи десять. Зараз я щось нове вивчу або потренію техніку». А сил у тебе вже немає, тобі вже не хочеться, або в тебе закінчився час.

У цьому немає нічого поганого, але це якраз те, що стопорить прогрес. Ми просто нерівномірно розподіляємо сили.

У середньому в першій половині заняття в тебе більше енергії і більше шансів, що те, що ти робиш, буде ефективнішим, легшим і приємнішим. І це працює на макрорівні (в межах дня) і на мікрорівні (в межах одного тренування). Тому якщо ми хочемо зростати швидше, краще спочатку потренувати те, що не виходить, або нову техніку чи нову композицію. А вже в кінці побути накопичувачем, розслабитись і пограти те, що ти граєш уже сто років, і покайфувати.

Помилка четверта: занадто складний матеріал

Я пам'ятаю композиції, які вчив місяцями. Вони справді відклалися дуже сильно, я й досі зіграю їх посеред ночі. Але це була помилка: я взяв композицію, яка була на дві-три голови вища за мій тодішній рівень.

Звісно, хочеться і треба грати те, що хочеться, тільки так ти й будеш грати. Але не треба заграватися і брати надто складні композиції. У якийсь момент вони можуть відбити бажання грати.

Уяви: ти пробуєш грати щось дуже складне, але твоя техніка не дозволяє зіграти навіть наполовину так, як треба. Ти постійно спотикаєшся, граєш неритмічно, некрасиво, не потрапляєш. І це непотрапляння фіксується у твоїй пам'яті, насамперед у м'язовій. Ти так і вчишся грати, тобто по суті програмуєш себе грати погано. Тобі здається: «я ж вчу круту складну штуку, значить, я маю зростати ще швидше». А насправді ти не зростаєш, ти просто щось складне граєш погано.

Головне не зупинятися на композиції й не розтягувати її місяцями. В ідеалі композиція має займати тиждень-два. Звісно, залежно від обсягу, але якщо це пісня твого рівня або трохи вище, місяць це вже край. Якщо ти вчиш більше місяця, скоріше за все ти взяв щось надто складне.

Водночас пробувати теж треба: тобі треба намацувати край своїх можливостей. Завжди шукай щось нове, що на 105% від того, що ти можеш зараз, бо інакше не зростеш ніяк. Це як у м'язах: щоб підняти 105 кг, тобі треба спочатку якось підняти 100. Не страшно взяти композицію, витратити на неї годину чи кілька днів, зрозуміти, що вона тобі не підходить, і відкласти. Позаймайся ще тиждень чи місяць, а потім повернись і запитай себе ще раз: можливо, я вже на цьому рівні. І можливо, через місяць ти справді будеш на цьому рівні.

Де вчитися: YouTube, курси чи викладач

Умовно є три шляхи.

• Відео на YouTube — класний шлях, але найскладніший і найдовший.
• Гітарні курси — простіший варіант. Структура там уже побудована, сходинки розписані за тебе, і тобі просто треба ними йти.
• Викладач — найкращий варіант. Один на один онлайн, а якщо наживо, це взагалі фантастика. Перед тобою людина, яка одразу скаже, що не так, переставить руку, вкаже на помилку, і ти рухаєшся швидше.

Обираючи викладача, дивись у першу чергу на те, як він грає, а вже потім на те, як пояснює. Якщо людина грає погано, а пояснює класно, то яка різниця, що вона там пояснює. І дивись, чи збігаються ваші вайби.

Якщо ти взагалі ніколи не грав, найкращий момент узяти перші два-п'ять уроків саме офлайн, щоб тобі показали найбазовіші речі: як тримати гітару, як поставити руку. Це буде ефективніше, ніж робити те саме по відео. Але люди раніше вчилися по книжечках «гітара для чайників» зі схемами, як ставити пальці, і навіть по них умудрялися грати ефективно. Усе залежить від того, що в тебе в голові й як ти працюєш.

Але насправді все одно все зводиться до самостійності. Навіть після курсів чи занять із викладачем ти зрештою лишаєшся сам на сам із гітарою. І тобі потрібна система, саме твоя система, яка працюватиме саме для тебе. Неможливо зробити універсальну систему, яка підійде абсолютно кожному: ми всі різні, у нас різний темперамент, ми по-різному сприймаємо. Але схему, яка підійде майже кожному, я накидав.

Золота формула ефективного заняття

Вона може бути різною для кожного, може трохи трансформуватися і навіть відрізнятися день від дня. Але якщо взяти щось універсальне, що міг би застосувати майже кожен, я це бачу так.

Перші 5 хвилин — розігрів

Розігрів може бути в кожного свій, залежно від рівня навичок і від того, що ти граєш та плануєш грати.

Якщо ти хочеш грати мелодії, просто розігрій пальці: візьми й зіграй хроматичну гаму. Хроматична гама це коли ми йдемо по кожному ладу, по сусідніх ладах. І якщо ми кажемо про розігрів, ти сильно не переймаєшся технікою: грати класно завжди добре, але тут як виходить. Ти просто береш гітару і звикаєш до неї. Якщо граєш медіатором, розігрівайся медіатором.

Якщо ти граєш пісні, візьми акорди, які ти зазвичай граєш, тільки щось простіше, що не ламає пальці. Просто пограй, посидь. Якщо ти граєш фінгерстайл, можеш побити по струнах, зробити щось акуратненьке.

Розминка пальців без інструмента теж непогано. За всю мою 20+річну гітарну кар'єру в мене нічого не було з руками, але поганого в розминці я не бачу: можна порозтягуватися, зробити «замочок». Якщо ти не плануєш грати щось надекстремальне (великі розтяжки, довго тримати баре), то це не обов'язково, але зайвим не буде.

Наступні 15 хвилин — техніка

Ти вже щось граєш, і очевидно, що робиш це не ідеально, бо ніхто не ідеальний і зіграти ідеально неможливо. Тому ти береш і граєш те, що вже грав, бо ти мав би ще звечора знати, що в тебе не виходить. Навіть якщо тобі ніхто не вказав на помилку, у глибині душі ми розуміємо, що щось не так.

Ліва рука. Наприклад, я граю акорд Am, і він начебто звучить. Але як перевірити, чи звучить він чисто? Зіграй кожну струну окремо. І виявляється, що десь я не дотиснув струну, а десь пальці лягли на сусідні. Далі акорд можна розібрати: тут три пальці і дві відкриті струни. Треба зрозуміти, що саме не звучить, що заважає і що зробити, щоб зазвучало.

Перше, що можна зробити: покрутити руку, поставити її по-іншому, повністю відпустити руку з грифа й поставити ще раз. О, тепер звучить. Що я зробив? Фіксуємо. В ідеалі поставити перед собою дзеркало: ага, рука ось так виглядає, окей, фіксуємо. А завтра подивлюся на YouTube відео гітаристів, які мені подобаються, і подивлюся, як вони затискають цей акорд. Можливо, у мене щось кардинально не так, і мені треба придивитися й скопіювати техніку, яку я бачу. До речі, мавпування це одна з найкращих технік навчання, краще не придумаєш.

Далі ти прибираєш руку, ставиш знову, фіксуєш, де в тебе вийшло. Потім береш другий акорд, наприклад Em, і комбінуєш його з першим, ставиш так, щоб виходило. І це вже і є робота над технікою: ось цей розбір польотів і одразу робота над ним.

Права рука. Те саме можна робити правою. Ось ти граєш арпеджіо, і не виходить. Окей, починаю заново, буду дивитися на праву руку і взагалі забуду про ліву, бо я зараз працюю над технікою. Шоста струна звучить, я не зачіпаю інші. Четверта звучить, не зачіпаю. Третя звучить, другу не зачіпаю. Супер, беру ці чотири нотки і намагаюся зіграти їх, не зачіпаючи жодної зайвої, щоб усе звучало. Потім роблю те саме на іншому акорді.

Тільки після цього, і краще не одразу, я пробую грати це в нормальному темпі. Взагалі дивитися на праву руку не варто, але поки я працюю над технікою, дивлюся й фіксую, як має бути.

У ці 15 хвилин також входить робота над темпом: поставити метроном на той темп, у якому ти зазвичай граєш, і пришвидшитися хоча б на п'ять ударів на хвилину. І робота над динамікою: виділити якісь частини, зіграти десь гучніше, десь тихіше.

Наступні 15 хвилин — новий матеріал

Якийсь новий риф, він може бути маленький, на один-два такти. Це може бути соло, пісня, акомпанемент або перші два-три такти з нової композиції. Буквально 15 хвилин. Не треба сидіти й довбати дуже довгу композицію.

Наступні 10 хвилин — повторення старого

Ми вже граємо 35 хвилин: розігрілися, попрацювали над технікою, вивчили новий матеріал. Будьмо чесними, ми вже втомилися. Тож 10 хвилин можна розслабитись і зіграти старе, те, що ви граєте класно, і покайфувати. Тут якраз ваш репертуарчик не забувається, напрацьовується й іде вперед.

Останні 10–15 хвилин — імпровізація та гра для душі

Просто побринчіть по струнах, пошукайте. Не бійтеся експериментувати, не треба грати тільки те, що ви звикли грати. Виходьте за рамки.

Зіграйте те, що неможливо було уявити. Наприклад, візьміть звичний Am і переставте один палець на сусідній лад. Або затисніть Em і додайте до нього мізинець десь на третьому ладу першої струни. Хай воно прозвучить дивно й неправильно, але прозвучить. І, можливо, саме в цих пошуках ви знайдете щось нове й розширите свої горизонти. Можливо, десь у цих імпровізаціях ви придумаєте нову мелодію, нові акорди, і воно зазвучить класно. Чому б і ні?

Підсумок формули

• 5 хвилин — розігрів;
• 15 хвилин — техніка;
• 15 хвилин — новий матеріал;
• 10 хвилин — повторення старого;
• 15 хвилин — імпровізація та гра для душі.

Разом виходить година. Якщо у вас є пів години, розігрів можна скоротити з п'яти хвилин до двох, а щось прибрати взагалі. Наприклад, ви дуже втомилися на роботі або немає чого вчити нового, тоді прибираємо новий матеріал і лишаємо розігрів, техніку й повторення старого. Якщо у вас є дві години, збільшуйте всі ці інтервали.

Звісно, схему можна перетасовувати й міняти таймінги. Кожен має вибудувати її під себе, бо ми всі різні люди, всім нам хочеться різного, і навчання теж працює по-різному.

Чому люди перестають прогресувати

1. Занадто складний матеріал

Якщо ти вчиш композицію місяць, скоріше за все вона надто складна для тебе. Не бійся визнати це, навіть якщо вже витратив багато часу. Прибери цю композицію, візьми наступну, і вона піддасться за тиждень, може швидше. А потім повернешся до складної: можливо, сьогодні ти вже прогресував і граєш краще.

2. Немає повторення й роботи над помилками

Ти просто вивчив композицію, не зробив роботу над помилками, не почистив звук. Ти не подивився, як працює ліва рука, як працює права, як вони працюють синхронно. Вивчив і пішов далі. Твої помилки нікуди не діваються, вони накопичуються, і ти просто переносиш їх у наступні композиції. Зростання не буде.

Коли ти вивчив композицію на класному рівні (можеш грати, умовно, не дивлячись на гриф), проведи роботу над помилками. Вичисти моменти, де ти плутаєшся, де довго тупиш над переходом. Посидь, зроби з цього вправу: візьми ті два акорди, навчись їх швидко переставляти. Знайди друге місце: там, де ти пришвидшуєшся або сповільнюєшся. Візьми цю частинку, підстав метроном, зіграй рівно й чітко. Зроби так дві, три, десять робіт над помилками, і тільки потім зіграй усю композицію. Зніми себе на відео. Скоріше за все ти спрогресував.

3. Немає цілі

«Хочу грати» це не ціль. Ну, хочеш грати, ти й граєш, ціль виконано. Ціль має бути реальною і такою, яку можна записати.

Наприклад: «у першому такті не зачіпати третю струну». Що я для цього робитиму? Робити цей такт окремо, зробити з нього вправу, грати повільно, доки не зіграю 10 з 10 чисто. Все, ця маленька ціль виконана, ти красунчик.

А «хочу зіграти The Prodigy» це неосяжна ціль. Осяжна ціль: узяти один риф, один такт, і вивчити його. Підійти до нової техніки потроху, не брати всю композицію. Взяв риф, зациклив, робиш, робиш, робиш, привчаєш себе до нової техніки. Потім, можливо, відкладаєш, граєш щось інше, повертаєшся й пробуєш ще. І тільки потім у тебе з'являється велика ціль: зіграти всю композицію.

4. Ти граєш тільки те, що виходить

Вивчив Em і Am, і тільки їх граєш. Так ти не зростеш. Тобі треба взяти ще акордів, заграти ці акорди по-іншому, пошукати. Зараз багато відео на YouTube та в Instagram: побачив, як хтось грає цікаву штуку, спробував, не вийшло, відклав, пошукав щось простіше, що тобі теж подобається. Задача складна, але реальна: треба накопичити, надивитися, наслухатися багато всього, щоб у тебе був блокнот на сто пісень чи сто штучок, які ти хочеш вивчити. Тоді тобі буде з чого вибрати те, що на цей момент може тобі підкоритися.

Правило маленьких кроків

Краще грати щодня по 20 хвилин за графіком, ніж три години в суботу. «На тижні немає часу, роботи багато, зате в суботу я надолужу, сяду на три години, хай пальці болять, зате натренуюся». Ні, це взагалі не працює. Ти, може, і будеш розвиватися, але скоріше стоятимеш плюс-мінус на місці.

А 20 хвилин щодня може знайти буквально кожен. Тож якщо ти займаєшся раз на тиждень по дві-три години, то набагато ефективніше грати потроху, але кожного дня. Правило маленьких кроків працює не тільки в гітарі.

Дістань гітару з чохла

В ідеалі гітара має бути не в чохлі. Я, наприклад, зволожую кімнату і тримаю гітару на виду, щоб ви об неї спотикалися, щоб вона була частиною інтер'єру, у легкому доступі.

Будь-яка маленька перепона на кшталт «мені треба дістати чохол, розстібнути, а, ні, не хочу», і вже більша ймовірність, що ти сьогодні не пограєш. А значить, більша ймовірність, що розвитку не буде. А коли ти йдеш повз і бачиш гітару: о, у мене є три хвилини, і ці три хвилини часто переростають у 30, а то й 60. Ці хвилини накопичуються, і за рік-два виявиться, що в тебе офігенний результат. А ти просто діставав гітару з чохла.

Як зрозуміти, що є прогрес

На гітарі зрозуміти прогрес складніше, ніж у спорті. У спорті легко: бігав стометрівку за 15 секунд, тепер біжиш за 14, очевидно, ти став швидшим. А що таке «краще зіграти»?

Щоб зрозуміти прогрес, тобі потрібні критерії. Ось вони:

• Чи стало легше грати? Це справді видно, навіть по обличчю.
• Чи стало менше помилок? Занотуй, де саме ти помиляєшся, і перевір за тиждень.
• Чи стало чистіше? Чіткіше ставиш пальці, не перетискаєш і не недотискаєш струни, не зачіпаєш зайві. Це об'єктивний показник.
• Чи граєш упевненіше й швидше? Чи можеш грати без думання?

Найкращий інструмент для цього — відео. Постав камеру, запиши себе сьогодні, а потім порівняй із записом тижневої чи місячної давнини. Я знімаю свою гру на відео більше 10 років. Увімкнув попередній запис, подивився, і все стає видно.

Дуже важливо себе підтверджувати, що ти прогресуєш. Особливо якщо ти працюєш сам, бо самому себе оцінити важко. Якщо ти граєш кожен день чи хоча б через день, ти прогресуєш. Просто зніми себе.

Що варто занотовувати

• що ти вивчив — весь твій репертуар, бо все це забувається;
• у якому темпі граєш — попрацював із метрономом, записав;
• що не виходить — «не виходить третій такт», «не потрапляю на цей акорд»;
• що покращилося — «не виходив цей акорд, тепер виходить».

З такого щоденничка через якийсь час видно: раніше в мене багато чого не виходило, а тепер багато чого виходить. І ніщо не надихає більше, ніж твій власний прогрес, який видно й візуалізовано.

Коротко про головне

• дивитися відео не означає навчатися; треба брати гітару в руки;
• самостійне навчання не дорівнює безсистемному: систему може побудувати кожен;
• роби вправи з пісень, які ти граєш, а не вправи заради вправ;
• не грай усю програму на початку заняття, розподіляй сили;
• не бери композиції на дві голови вище свого рівня;
• тримайся формули: 5 хвилин розігрів, 15 техніка, 15 новий матеріал, 10 повторення, 15 для душі;
• став маленькі вимірювані цілі й роби роботу над помилками;
• краще 20 хвилин щодня, ніж три години раз на тиждень;
• тримай гітару на виду й знімай себе на відео.

І пам'ятай: гра на гітарі не має ставати ще одним стресом. Стресу у нас і так вистачає: робота, здоров'я, сім'я. Тому потроху: якщо ти граєш 40 хвилин звичного репертуару, зроби з них 10 хвилин роботи над помилками, а 30 так само кайфуй.

Якщо ти дочитав до кінця, дякую за увагу. Це був Артем та ГПУ Академія. Грайте на гітарі, і все вийде!